Люди слова

10.10.2016 16:00

Люди слова

Американський істеблішмент – прагматичний, місцями аж до цинізму, але, хоч як дивно нам, що звикли не зважувати власних слів та обіцянок, – чесний.

Олена Стяжкіна

Американський істеблішмент – прагматичний, місцями аж до цинізму, але, хоч як дивно нам, що звикли не зважувати власних слів та обіцянок, – чесний.

Час від часу в Україні силами лідерів суспільної думки, політиків чи "експертів" здіймається галас на тему зради, що її ось-ось заподіє нашій державі американський істеблішмент. Мовляв, терпець їхній урвався, бо все у нас погано, реформи не йдуть, Федерація погрожує ядерною війною, тому Штати від нас відвернуться і настане повний гаплик. Звістки ці, як правило, розганяються із таким неприхованим садо-мазохістським задоволенням, що іноді складається враження, що всі ці "лідери-політики-експерти" у випадку гаплика отримають колосальні дивіденди та гарантію персонального вічного життя. Коли потім з’ясується, що істерика була марною, ніхто вибачатися не буде.

Все це – про вартість слова. Слова як репутації. Знецінене слово в українському політикумі не є рівним слову, що його дають, пишуть чи промовляють у США. Механізм слова у США працює інакше. Коли кандидат від Республіканської партії Трамп ганьбить себе, партію та країну, його колеги-республіканці тривалий час мовчать. Мовчать, бо оцінюють ризики, зважують втрати та можливі надбання, тверезо й знову мовчки аналізують стратегії – не тільки свої власні, а й стратегії розвитку партії та держави. Ніхто при цьому не перетягує на себе ковдру й не намагається стати святішим за Папу Римського. Однак, коли все зважено, поміряно та знайдено достатньо загрозливим, вони – в даному випадку республіканці – починають говорити. Чітко,обережно, зрозуміло. Бо за плечима не тільки власна репутація, а й цінності, що їх в той чи інший спосіб відстоювали покоління американців.

Тому і Арнольд Шварценеггер, і Джон МакКейн, і Кондоліза Райс, й інші відомі республіканці, оцінивши рівень втрат, що їх можуть зазнати США за президента Трампа, обирають державну, а не партійну позицію. Закликаючи Трампа "не бути кандидатом", як це зробила Кондоліза Райс, чи проголошуючи своє особисте не-голосування за нього, як це зробили Шварценеггер та МакКейн, американські політики не ганьблять свою партію, не плутають багаторічну історію інституції із персональними вадами кандидата, а ставлять інтереси держави вище за інтереси партійної перемоги. Це називається відповідальність. Зрозуміло, що у практиках цієї відповідальності проглядаються століття традицій, невпинної праці та протестантської етики з її повагою до слова й репутації як базових принципів співіснування у суспільстві. Слово важить. Воно важить так серйозно, що невдалий вислів, недоречно сформульована позиція можуть бути поставленими у провину не тільки самому політику, а і його нащадкам.

У США неприйнятною є бандитська практика "я – хазяїн свого слова: хочу дав, хочу взяв назад". Тим більше неприйнятною є практика говоріння одним – одне, а іншим – інше. Позиція американського істеблішменту є такою вагомою у світі ще й тому, що офіційно промовлена заява ніколи не є результатом емоційної реакції чи наслідком непродуманої (на десять кроків вперед) стратегії. Так, американський істеблішмент – прагматичний, місцями аж до цинізму, але, хоч як дивно нам, що звикли не зважувати власних слів та обіцянок, – чесний. Це все до того, що "урваний терпець", якщо такий станеться, буде проголошений американцями у бік України відкрито, зрозуміло й жорстко. Саме у той спосіб, у який нині проголошеною є позиція вагомих республіканців на адресу Трампа. Ніхто не буде вагатися й боятися. Бо все буде прораховано, оцінено й зроблено, звісно, в інтересах США.

На сьогодні ж на всіх рівнях Україна має підтримку – підтримку територіальної цілісності, підтримку демократії, свободи, реформ, підтримку військову і політичну. Це звісно, не означає, що хтось щось буде робити за нас. Чи що хтось краще за нас знає, як воно – воювати із хижою імперією третій рік поспіль. Але в цій складній ситуації ми маємо розуміти, що люди слова – існують. І що з часом ми самі маємо цього навчитися. Перемога над Федерацією – це вкрай важливий, але проміжний етап. Ми самі маємо стати людьми слова. Коли слово важить, й зради менше, й майбутнє будується краще.

 

Источник новости: NEWSru.ua

Лента новостей

Оставить комментарий

comments powered by Disqus