Мінськ: інструменталізація

13.10.2016 15:00

Мінськ: інструменталізація

Сесія ПАРЄ вперше вносить у назву резолюції слова "російська агресія" у той самий день, коли Путін публічно цей факт визнає.

Олена Стяжкіна

Сесія ПАРЄ вперше вносить у назву резолюції слова "російська агресія" у той самий день, коли Путін публічно цей факт визнає.

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію з українського питання, згідно з якою проведення вільних та справедливих виборів на Донбасі визнано неможливим, оскільки поточна ситуація характеризується атмосферою небезпеки, залякування, безкарності, відсутністю свободи слова та інформації. Крім того, у резолюції ПАРЄ замість порожнього слова "конфлікт" використано точне визначення "російська агресія в Україні".

Правильні слова завжди виливаються у правильні наслідки, тож європейські парламентарі поклали на Федерацію провину за присутність російських військ на території України, а з тим – і відповідальність за гарантії дотримання прав людини на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Все це – надважливі позиції і вагомий результат роботи української делегації. І все це – інструменталізація "Мінська", який, по суті, ніколи, ані у вересні 2014-му, ані у лютому 2015 року не був повноцінною угодою. "Мінськ-1" і "Мінськ-2" були механізмом, інструментом, що їх у різні способи використовували Захід, Україна і Федерація.

Завданням першого "Мінську" була зупинка масштабної російської агресії, встояти перед якою Україна восени 2014 року просто не могла. Завдання другого "Мінську" Захід бачив у створенні умов врегулювання того, що він, Захід, тоді волів називати "конфліктом". Федерація бачила "Мінськ" як засіб контролю над всією Україною шляхом формування легітимного проросійського анклаву у межах нашої держави. Для України "Мінськ-2" був полем для довгострокового маневру. Маневру небезпечного, крихкого, такого, що він потребував постійної філігранної гри на всіх – дипломатичних, внутрішньополітичних, воєнних – фронтах.

Незважаючи на те, що "Мінськ-2" був підписаний у десятих роках ХХI століття, його текст нагадував (і нагадує) фіксацію на папері певних шаманських видінь чи побажань, бо насправді не описує чітких механізмів, гарантій та не називає відповідальних осіб за запровадження його положень. І саме ця невизначеність дає змогу всім учасникам процесу виступати у ролі тлумача, а не виконавця.

В умовах війни, від якої потерпає Україна, такі ігри у тлумачення потребують неабиякого терпіння і системних дій, адже розмова і з ворогом, і з союзниками йде тільки у межах "Мінська-2". Президент Франції Франсуа Олланд наголошує на необхідності якнайшвидшого проведення виборів за міжнародними стандартами – це "Мінськ". Однак і сесія ПАРЄ, на якій лунає заява про те, що на територіях, де ведуться воєнні дії, неможливо створити умови безпеки для депутатів ПАРЄ, тоді про які справедливі і чесні вибори може взагалі йтися – це також "Мінськ".

Так, процес здається гумовим, несправедливим і вкрай недоречним з огляду на жертви серед українських військових та цивільних. Однак терпець уривається не тільки в українців. Федерація, цинічно наповнюючи окуповані території окупованих територій своїми солдатами та зброєю, попри те наполягаючи на тому, що "Київ має вести перемовини із представниками "республік", раптом "зривається з різьби" та вустами свого фюрера влаштовує явку з повинною. Вчора на форумі "Росія кличе" Путін чи то з переляку, чи то для демонстрації політичного божевілля привселюдно визнав присутність військових Федерації на території суверенної України, мовляв, "Росія була змушена захищати російськомовне населення".

Звісно, той факт, що сесія ПАРЄ вперше вносить у назву резолюції слова "російська агресія" у той самий день, коли Путін публічно визнає факт агресії, це збіг. Однак збіг абсолютно знаковий у тому сенсі, що він демонструє, як інструменталізується "Мінськ-2". І станом на тепер він – на зовнішньому контурі – інструменталізується на користь України.

А на внутрішньому – ні. Брак системної й детальної інформації, вади зі створенням пояснювальних схем з приводу "Мінська" для українського населення, іноді зрозумілі, бо викладати ідеї та плани таємних операцій на стіл просто глупство, але іноді – зовсім не зрозуміла неспроможність владоможців пояснювати доцільність та ефективність тих чи тих кроків у рамках витлумачення на свою користь Мінських угод призводить до того, що всередині України "Мінськ" перетворюється на символ суцільної зради та стає простором для політичного маніпулювання, до якого вдаються і псевдоопозиціонери, і псевдопатріоти.

У внутрішньому вжитку "Мінськ" посідає місце поруч із "тарифним геноцидом" та "війною проти олігархів". Він, вкинутий у поле пересічної необізнаності, побуджує публіку до зневіри і перетворюється на гасло для так очікуваного у Федерації "третього майдану". І оцей дисбалан між суттєвими, але погано поясненими українському суспільству успіхами на зовнішній арені, і "Мінськом" як символом зради – на внутрішній – є також інструменталізацією. Щоправда, кремлівською. Бо використання "Мінська" для вибуху всередині України – це чи не остання надія Кремля дограти свою бездарну п’єсу про некерованість нашої держави і нагальну необхідність віддати її під крило Москви. І про це треба пам’ятати.

 

Источник новости: NEWSru.ua

Лента новостей

Оставить комментарий

comments powered by Disqus