Звільнений Жемчугов розповів про спроби накласти на себе руки та як бойовики кололи йому "сироватку правди"

23.09.2016 15:00

Звільнений Жемчугов розповів про спроби накласти на себе руки та як бойовики кололи йому "сироватку правди"

Володимир Жемчугов, звільнений після майже року полону в бойовиків, зізнався, що входив до одного з партизанських загонів і виконував завдання на Донбасі. 46-річний Жемчугов потрапив у полон на Луганщині восени 2015 року, підірвавшись на розтяжці. У Володимира до ліктя ампутовано обидві руки, вилучено частину кишківника, він практично не бачить.

Володимир Жемчугов, звільнений після майже року полону в бойовиків, зізнався, що входив до одного з партизанських загонів і виконував завдання на Донбасі.

Про це він розповів в інтерв'ю газеті "Факти".

Жемчугов розповів про знущання бойовиків і спроби себе вбити

46-річний Жемчугов потрапив у полон на Луганщині восени 2015 року, підірвавшись на розтяжці. У Володимира до ліктя ампутовано обидві руки, вилучено частину кишківника, він практично не бачить. Зараз його обстежують у Центрі хірургії профілактичної й клінічної медицини Державного управління справами.

"Праве око взагалі нічого не бачить. А ліве – тільки якісь плями. Ви сидите поруч, а я не бачу ні вашого обличчя, ні одягу – тільки пляма. Але лікарі, які мене тут обстежили, обнадіяли: шанс хоча б частково відновити зір є. Тепер необхідне обстеження у вузькопрофільній клініці", – розповів Жемчугов у лікарні.

"Насправді те, що я залишився живий після мінно-вибухового поранення, уже саме по собі диво. Осколки потрапили в груди, але не дійшли до серця. Один із них зупинився за два сантиметри від вени, ще один – не дійшов до головного мозку", – зазначив він.

Чоловік підтвердив, що зазнав поранення, підірвавшись на міні.

"Не буду приховувати, що опинився в полі не просто так – був на бойовому завданні. На окупованій бойовиками території давно діють партизанські загони. Я був в одному з них. Вступив туди тому, що хотів захистити свою країну", – заявив Жемчугов.

"Родом я із Красного Луча Луганської області. У молодості був шахтарем, потім займався бізнесом на Луганщині, а пізніше разом із дружиною виїхав до Грузії. У Тбілісі в мене була хороша робота, ми прожили там багато років. У 2008 році пережили війну в Грузії… Я цікавлюся історією, багато читав про абхазький і південноосетинський конфлікти, які, як і у випадку з нашою країною, розв'язала Росія", – зазначив він.

"Коли у 2014 році ми з Лєною приїхали до моєї мами в Красний Луч, там уже стояли на блокпостах так звані ополченці. Я зрозумів, що не можу ніби нічого не трапилося повернутися до Грузії, коли в моїй країні таке відбувається. Вивіз до Тбілісі дружину й маму, а сам повернувся в Луганську область", – розповів Жемчугов.

Його дружина Олена підхопила: "Я навіть не знала, що чоловік входить у партизанський загін. Він мені про це не розповідав. Але знала, що Володя допомагає місцевим жителям: вивозить їх з окупованої території – чоловік допоміг багатьом нашим знайомим, пенсіонерам, які не можуть виїхати, доставляє продукти й ліків".

"29 вересня минулого року, коли я була у Тбілісі, мені подзвонили так звані поліцейські з Луганська й сказали, що чоловік перебуває в обласній лікарні у тяжкому стані", – розповіла вона.

Володимир уточнив: "Це трапилося вночі на полі біля Луганського аеропорту. Там, як відомо, ішли запеклі бої, і територія навколо замінована. Зачепившись правою ногою за розтяжку, я почув глухий звук і зрозумів, що потрібно бігти. Не встиг. У момент вибуху інстинктивно намагався закрити себе руками..."

За словами Жемчугова, отямившись, він зрозумів, що осліп і стікає кров'ю, але, пролежавши з півгодини, вирішив доповзти до дороги.

"Повз на звук машин. Якщо чесно, робив це не заради порятунку. Рідним буде боляче це чути, але я хотів покінчити життя самогубством, щоб не потрапити в полон. Я знав, що вночі по трасі з Росії в Луганськ ідуть "Урали" зі снарядами. Доповз до дороги й ліг під колону військової техніки. Але військові машини мене… об'їхали", – сказав він.

"Швидше за все, хтось мене помітив і кудись подзвонив – тому що незабаром по мене приїхала машина. Мені вкололи знеболювальне, а що було далі, не пам'ятаю. Отямився за кілька днів у реанімації. Вже без рук", – додав він.

За даними Жемчугова, на захопленій території йому зробили кілька операцій.

"Через важке осколкове поранення живота почався перитоніт. Мене дивом урятували. Я нічого не бачив, але розумів, що в палаті перебуваю під цілодобовою охороною", – розповів він.

"Бойовики знали, що я не простий місцевий житель, і хотіли "з пристрастю допитати партизана". Вони оплачували моє лікування, бо потрібен був їм живим. Чув, як вони між собою говорили: "Треба, щоб він був притомним. Нехай розповість усе – чисельність партизанського загону, адреси, явки, паролі…", – розповів далі Жемчугов.

Нагадаємо, 17 вересня, на Донбасі з полону бойовиків було звільнено ще двох українців: Володимира Жемчугова і Юрія Супруна. Тяжкопораненого Жемчугова, у якого ампутовані кінцівки та вибиті очі, терористи утримували в полоні близько року. Співробітника ООН Супруна - з квітня поточного року.

Зазначимо, за офіційними даними СБУ, станом на 14 вересня в заручниках бойовиків перебувають 112 осіб - цивільні та військові.

Жемчугов розповів про знущання бойовиків і спроби себе вбити

Володимир Жемчугов розповів, як намагався покінчити із собою, щоб ненароком не видати своїх товаришів бойовикам.

"Мене постійно допитували, тиснули психологічно. Я лежав весь обпалений, в осколках, після чергового наркозу. А бойовики у цей момент приставляли мені до скроні пістолет і обговорювали, де мене закопають", – розповів він.

"Давай у Кам'янці, – казав один. – Там багато циганів. Нехай виглядає так, начебто його вбили цигани". "Ні, краще на Гострій Могилі, – пропонував інший. – Пам'ятаєш, ми там вже двох закопали?" – процитував Жемчугов.

"Пристрасний допит вели чоловік і жінка. Жінка була з "міністерства держбезпеки "ЛНР". Щойно вона приставляла мені до скроні пістолет, я починав уголос молитися й прощатися з рідними. І вона говорила: "Чорт забирай, я не можу стріляти! Нехай засне хоча б – тоді вб'ємо". І так разів п'ять-шість за ніч. Я розумів, що це відпрацьовані психологічні прийоми, і не піддавався", – додав він.

За словами Жемчугова, на той момент він уже не боявся смерті.

"Перш ніж іти в партизанський загін, упорядкував усі документи, склав заповіт. Із життям я попрощався, ще коли поранений виповз на трасу й ліг під "Урал", – пояснив він.

Сепаратисти намагалися зламати Жемчугова розмовами про родину: "Ми знайдемо твоїх дружину, матір і дочку, – казали. – У мішках перевеземо їх через кордон і будемо катувати доти, доки ти не розколешся. Вони будуть тут, і ти будеш чути, як вони мучаться".

"Потім сказали, що дружина від мене відмовилася: "Такий інвалід, як ти, їй не потрібен. Її вже бачили з іншим. У нас навіть є знімки. Шкода, ти не можеш їх побачити". Вони намагалися переконати мене, що і моя родина, і моя країна про мене забули і я нікому не потрібен", – розповів чоловік.

"Потім підключилися російські спецслужби. Це було зрозуміло і з їхніх запитань, і з акценту. Хоча вони й намагалися видати себе за "луганчан-ополченців". Вони чомусь вирішили, що спіймали ледь не спецагента. По телебаченню "ЛНР" мене називали "міжнародним шпигуном", – зазначив Жемчугов.

"Я далі не здавався, і мені почали колоти якісь дивні препарати. Напевно, це те, що спецслужби називають "сироваткою правди". Я ніби був при тямі й розумів, що нічого не повинен говорити. Але… говорив і не міг себе контролювати. Злякався, що можу здати своїх партизанів, і вирішив із цим покінчити", – розповів він.

"Перегриз трубки крапельниці й почав у них дути, щоб у вену потрапило повітря й настала смерть. У мене майже вийшло. Але це побачили охоронці. Мене зв'язали, одразу поставили нові крапельниці. І все ж я не залишав спроб покінчити з собою. Падав із ліжка, бив охоронців ногами, відмовлявся від їжі, просив мене застрелити. До мене викликали лікарів із психдиспансеру, вони стали робити уколи", – згадує Жемчугов.

"Потім прийшов завідувач відділення й сказав: "Тобі все одно не дадуть померти. Але якщо щось трапиться, винними зроблять нас, лікарів. Кажуть, у тебе дружина лікар. Не підставляй нас".

Жемчугов зазначає, що більшість лікарів ставилися до нього добре, але в опіковому відділенні, де йому мали робити пересадку шкіри, вечорами санітарки напивалися й "розважалися": "Приходили в мою палату, починали мене штовхати, ображати, принижувати. "Охоронці" їм не заважали – стояли поруч і сміялися".

 

Источник новости: NEWSru.ua

Лента новостей

Оставить комментарий

comments powered by Disqus