Пенсійна реформа

Система експлуатації людини людиною в Україні справді існує. Але саме громадяни є її замовниками.

Лариса Волошина

Система експлуатації людини людиною в Україні справді існує. Але саме громадяни є її замовниками.

Повідомлення про те, що місія Міжнародного валютного фонду у четвер, 3 листопада, розпочала свою роботу в Україні, було сприйнято суспільством доволі інертно. Ми вже звикли, що до країни час від часу навідуються іноземні кредитори, проводять перевірку "домашньої роботи" і висувають список нових законів, які необхідно ухвалити, щоб отримати черговий транш. Реформи в обмін на гроші - саме так можна було б назвати те, що відбувається.

Місія має перевірити виконання Україною меморандуму, який було підписано раніше. Від її роботи залежить надання наступного траншу у розмірі $1,3 млрд. Але за інформацією, яка вже почала з'являтися в ЗМІ, МВФ вимагатиме від України проведення пенсійної реформи. Серед вимог, які вже звучить з вуст іноземних фінансистів: поступове збільшення пенсійного віку, встановлення єдиного принципу пенсійного забезпечення без надання пільг для будь-яких професій (за винятком військових), збільшення бази оподаткування. Можна очікувати, що країні не вистачить макаронів та виделок, щоб знімати з народних вух всю ту локшину, яку з приводу пенсійної реформи розвісять численні популісти. А головне, і тут вже без жартів, цілком ймовірно, що у політичного керівництва держави не вистачить волі для наведення ладу в податково-пенсійній площині. І країна ще довго буде заручницею патерналістських настроїв більшості суспільства.

Коли 31 жовтня голова Національної ради реформ Дмитро Шимків заявив, що наступним кроком антикорупційної реформи має стати обов'язкове нульове декларування для всіх громадян України, гарячі голови ледь не зібралися на новий Майдан. Ідея, що громадяни мають сплачувати податки за для того, щоб наповнювати державну скарбницю, давно оволоділа українськими масами. Тут незгодних нема. Але намагання реалізувати на практиці цей "запит суспільства" стикається з шаленим спротивом. Сплачувати завжди має хтось інший. Хтось багатший. Здоровіший. Той, у кого вже все є. Або той, у кого і так нічого нема. Так ідея створення вільної держави для всіх раз за разом трансформується в спроби відтворити більшовицьке чудовисько. Де щастя народу досягається справедливим перерозподілом "експропрійованого у експропріаторів". Українці досі ставляться до оподаткування як до поборів. А до соціальних виплат та пільг - як до винагороди за сумлінну бідність.

За даними Мінсоцполітики, на 9,35 млн пенсіонерів, 1,4 млн інвалідів та близько 1 млн отримувачів інших соціальних пенсій припадає лише 10,28 млн платників податків. І це при тому, що в країні на даний момент налічується 20 млн українців працездатного віку. Ось і виходить, що лише половина тих, хто працює, бере участь в утримані пенсіонерів та соціально незахищених. Податкові дезертири теж є громадянами. Вони голосують. Але не рахуючись з реальністю платника податків. Вони працюють, виробляють продукцію та послуги. Тільки нелегально. А значить, посилюють впливи тіньової економіки та як наслідок – корупції. Ті, хто нічого не сплачує, разом з усіма користуються тими соціальними сервісами, які ще залишилися в державі. До утримання та розвитку яких вони не мають жодного стосунку.

Насправді більшість українців не живе на офіційно отримані гроші. Пенсіонери працюють, велика кількість зайнятих у кращому разі показують мінімальну зарплатню, майно здається в оренду без оподаткування ренти, підприємці роками збираються на акції протесту за право не видавати покупцеві чек. Поки одні вимушені платити, інші перебувають в боротьбі за право залишатися в тіні. Система експлуатації людини людиною в Україні справді існує. Але саме громадяни є її замовниками.

Фахівці стверджують: за наявної кількості платників податків у країні для покриття видатків на пенсії та медицину ставку нарахувань на доходи фізичних осіб має бути підвищено щонайменше на 6–7%. Альтернативою є лише радикальне збільшення чисельності тих, хто сумлінно заповнює щорічні декларації та бере фінансову участь у житті власної держави. На жаль, сьогодні вимоги до фундаментальних перетворень Україні висувають іноземці. Хоча за логікою речей піклування про соціально незахищених є обов'язком всіх громадян.

Україна сьогодні схожа на тяжкохворого, який боїться згодитися на радикальне лікування. Замість цього він схиляється до кріокамери. Тобто добровільної заморозки в такому стані, як є. Сподіваючись, що колись науковці майбутнього винайдуть безпечні та безболісні ліки від його хвороби. Але правда полягає в тому, що спочатку треба винайти спосіб оживити заморожених. Спритні ділки, обіцяючи у майбутньому здоров'я, зазвичай замовчують, що їхня кріокамера на сьогодні є екзотичним способом суїциду, на який погоджуються їхні клієнти.

Можна сперечатися стосовно податкових ставок. Навіть домагатися пільг для конкретних категорій населення. Але для цього треба припинити масово поширювати фантастичні мрії. Громадянам, якщо вони хочуть одужання країни, варто почати ставитися до неї як платники податків. Відповідально, прискіпливо та безкомпромісно, коли справа стосується кроків, які ми мусимо зробити.

 

Источник новости: NEWSru.ua