"Наступ на Київ"
19.10.2016 16:00
Вся ця організація та імітація масової скорботи є тим самим "наступом на Київ», яким жалюгідно погрожували кремлівські адміністратори.
Олена Стяжкіна
Вся ця організація та імітація масової скорботи є тим самим "наступом на Київ", яким жалюгідно погрожували кремлівські адміністратори.
Настав час, коли мертві окупанти стали важити для Кремля більше, ніж живі. Це погана звістка для "їхтамнетов" та місцевих колаборантів, але по-іншому бути не могло. Бо, по-перше, в жодному разі Федерація не збиралась приймати їх назад, зустрічати як героїв, покращувати їх матеріальне становище і суспільний авторитет. Із самого початку нападу на Україну Кремль саме війною вирішував проблему відправки агресивного й безробітного елементу за межі Московії, тож перетворення окупованої Донеччини та Луганщини на сміттєзвалище було абсолютно прогнозованим. По-друге, перетворення живих "облич Нововоросії" та її "лідерів" на посмертні маски, біл-борди, плакати й картинки – це технологія чергового етапу інформаційної війни. І слід визнати, що на цьому фронті Федерація діє більш успішно, ніж на всіх решта.
Черги в Донецький оперний театр, перекриті вулиці міста, велика кількість людей, гвоздички у руках, крупні плани жінок, що ридають, фотографії покійника із вкраденим (ну, а як без цього? Вони крадуть все – від заводів до слів) гаслом: "герои не умирают" на кожному перехресті – все це викликає образу і огиду. Образу і огиду на людей, які ніби з доброї волі стоять у довжелезних чергах, щоб попрощатися із покидьком-окупантом.
Ці фотографії вже увійшли у наш інформаційний простір, вони залишаться у ньому – як історичне джерело – назавжди. І кожного разу погляд на "привидів опери" буде викликати образу і огиду до всього населення окупованих територій. Власне, на це і розрахунок.
Так, ми вже не кидаємось у відчай, ми навчились давати відсіч, ми намагаємось бути терплячими, але картинки такого штибу б’ють не на раціо, а на підсвідомість. Бо розумом все очевидно: і "рознарядка" бюджетникам, і списки, що в них кожний дончанин, закликаний до "скорботи", мав відмітитись особисто, і короткий робочий та навчальний день – у декотрих установах до десятої, десь до дванадцятої - щоб звезти студентів та школярів й поставити їх у черги, й автоматники на кожному розі, й перекриті для унеможливлення руху транспорту вулиці. Все зрозуміло, однак все одно – огидно. Й думка про те: "А навіщо Україні "такі люди"? з’являється ніби сама собою, і ніби сама собою проситься на шпальту газети чи у допис у соціальній мережі.
З’являється саме у той час, коли баланс сили потрошку зміщується у бік України, коли агресор майже загнаний в кут, коли він вже точно знає, що відповзти – прийдеться, питання "навіщо вони нам?" і є бажаним результатом перетворення живих покидьків на їх мертвий аналог.
Власне, вся ця організація та імітація масової скорботи є (і буде ще багато разів) тим самим "наступом на Київ", яким жалюгідно погрожували кремлівські адміністратори. Не військовим, а саме інформаційним наступом, ефект від якого є не меншим, а географія та тривалість дії – значно ширшими. Більше вбитих моторолл – більше організованої скорботи – більше огиди та образи на окупованих серед українців. Заради успішності такої схеми Кремль буде підкладати когось у Донецький оперний чи Луганський драматичний театри раз на тиждень.
Тож, незважаючи на засліплення огидою від репетиції похорон, що вони колись відбудуться у Москві, треба не поспішати із засудженням та не сприймати ці картинки всерйоз. Особливо легко це зробити всім людям, які ще пам’ятають "свята радянських скорбот". Три дні за Брєжнєвим, три дня за Андроповим, три – за Черненком. Тоді, так само, як зараз в Донецьку, й бюджетники, й студенти, й школярі стояли на траурних мітингах та у почесних караулах біля портретів покійних генеральних секретарів, схиляли голови у хвилині мовчання, декотрі навіть плакали про всяк випадок. А потім всі йшли і з радістю думали, що три дні не ходити до школи – це великий кайф, неочікуване свято, в яке не випити, поки батьки не бачать, просто гріх.
І зараз серед тих колишніх радянських піонерів та комсомольців, що були втягнуті у організовану скорботу, більшість людей – хороші, добрі, порядні. Та й на фронті сьогодні, вочевидь, багато тих, кому за сорок п’ять. І вони боронять Україну.
Потім, після Перемоги в нас буде і час, і обов’язок переосмислити й створити пояснювальні схеми перебування людей в окупації – нацистської, радянської і от тепер – російської. Але зараз треба не дати бажаної для Кремля суспільної реакції на черговий інформаційний "наступ на Київ".
Источник новости: NEWSru.ua
Лента новостей
-
Усик покинув американського тренера заради Ломаченка
Чемпіон світу за версією WBO в першій важкій вазі українець Олександр Усик вирішив припинити співпра…
-
Українські розвідники, що зникли на Луганщині, другу добу не виходять на зв'язок
Українські розвідники другу добу не повідомляють про себе, основна версія - втрата зв'язку. Про це с…
-
У Гарварді скоро почнуть тестувати мозковий чіп для відновлення зору
У Гарварді створено чіп, який стимулює зорову зону кори головного мозку і створює імітацію зору без…
-
Фермера з Донбасу, який у 2014-му здав бойовикам українських спецназівців, судять на Запоріжжі
У Куйбишевському райсуді смт Більмак Запорізької області судять 61-річного фермера з Донеччини Микол…